«Дякую» iменi Гебельса

      Cтара пiсня «гарна», хоч зуби збирай. Почнiмо її спочатку! Поки остаточно не розколемо суспiльство i голови одне одному. 

      Як вам таке кiно? Менi днями вже внадцяте прислав хтось з ФБ-«друзiв», на чиїх аватарках пiсля виборiв цнотливо свiтилося Порошенкове «дякую». Спочатку в кадрi – квiтуче соняшникове поле, блакитне небо, красива Україна. Потiм з екрана: «А ось такою вона буде за президента Зеленського», i далi – дiти з роздутими вiд голоду животами, мерцi вздовж сiльських дорiг та iншi моторошнi картини Голодомору 1933-го.

      Невибагливо й зрозумiло – як цеглою в лоба. A головне –  як «чарiвно» «покреативили», правда ж? I чого менi здавалося, що у Великоднiй час фанати все ще чинного, «ПОР’яднi християни», звичайно, згадають класичну заповiдь – «не роби того iншим, чого не бажаєш, щоб робили тобi»? В нашому контекстi – не поширюй брехнi та ненавистi, не розсварюй ще бiльше й без того розсварений народ, не плюйся отрутою!

        Менi – наївно! – сподiвалося, що могло б бути, наприклад, ось так:

       Вибрали, порахували. Сховали до шафи валiдол, зрозумiвши, що життя продовжується. Бо ми всi, незалежно, хто як голосував, все одно залишилися громадянами однiєї держави. Тому разом – до роботи задля її кращого завтра!

      Ага, як би ж то...

     Спочатку, одразу пiсля оголошення пiдсумкiв виборiв, порохоботи поридали в солодкому, аж до гикавки, екстазi на тему занапащеної Неньки – в соцмережах та iншому Iнтернетi, в черзi до каси в супермаркетi чи по дорозi на роботу в громадському транспортi. Спiймали патрiотичний оргазм. Потiм трохи оговталися i повернулися до улюбленої справи – закликати прокльони на голови тих, хто не з ними. Разом з побажаннями «чемодана-вокзалу-Московщини» та неминучого, на їхню думку, «дефолту вам у ср***». Вкотре повправлялися в анти-семiтизмi (на тему етнiчного походження переможця виборiв). Ще раз спiймали патрiотичний оргазм. A далi – вже звичне, заяложене на адресу опонентiв – «зебiли», «зембованi», «зeпроданцi». Трошки розчинене пост-виборчою «свiжиною», як-от «секта 73%». Це – про «несвiдомих» бiльше половини країни, що голосували за В.Зеленського.

      Прикметно, що чимало вчорашнiх неприхильникiв все ще чинного гаранта з виборчих таборiв Ю.Тимошенко та нацiоналiстiв, котрi, як виглядало, щиро бажали «дорогому» Петру Олексiйовичу пошвидше опинитися на нарах, сьогоднi з тим самим завзяттям перейняли порохоботськi мантри. Про здачу суверенiтету новообраним президентом вже завтра i чореннi венесуельськi злиднi через пiвроку пiсля iнавгурацiї.

      I нема тому кiнця-краю, нiби й не закiнчувалася президентська кампанiя. Зате вже розпочалася парламентська – судячи з нового дев’ятого валу фейкiв, пiднятого вiрними порошенкiвцями.

      Бо ж пропаганда – «важнєйшеє iз iскуств» на наших виборах. I якби «класик» чорно-пiарних технологiй Йозеф Гебельс сьогоднi був живий... Але яке там «був би»! Скурився би до скону десь у кутку вiд лютих заздрощiв до порохоботських «талантiв» жерти «чужих» i роз’єднувати  своїх. Не вiрите? Тодi спробуйте вiдшукати 10 розбiжностей мiж головними принципами Гебельсiвської пропаганди та тiєї, що вiд штабiстiв П.Порошенка. Добре, навiть 5 розбiжностей, бо 10 – то таки забагато. Але й п'яти теж не набереться!

     Отже, мета пропаганди – опанувати масами. Для її досягнення добрi будь-якi засоби. Це означає, що крiм правдивої, «бiлої» iнформацiї, треба тиражувати й «сiру», або ж напiв-правду, i чорну – себто вiдверту брехню. Адже, згiдно з «класиком», важлива не правда, а ефект. Тому брехня має бути щонайбiльш нахабною – так швидше пошириться.

      Дiяти ж пропаганда повинна не на розум, а на почуття. А щоб в тих, кому її згодовують, не виникало сумнiву, «месиджi» мають бути примiтивними, без подробиць, на рiвнi односкладового гасла, i кидатися у вiчi. Тому що найбiльший ворог пропаганди – iнтелект. (Алаверди, «думайте»!)

        Ще важливо: нескiнченно хвалити вождя й народ, постiйно пiдтримуючи високий градус пафосу й iстерiї. Також 24 години на добу повторювати пропагандистськi агiтки – чим бiльше людей буде ними охоплено, тим важче iншим не пiддатися їхньому впливовi. Пiдносити до небес досягнення керiвника, надто, якщо вони незначнi, або їх взагалi нема. Працювати з технiчними новинками щодо поширення iнформацiї, вона повинна бити по мiзках з кожного кутка i безперебiйно.

       Писанi цi засади ще в 30-х минулого столiття. Успiшно втiленi пропагандистами П.Порошенка сьогоднi, продовжують в тому ж дусi i нiяк не можуть зупинитися. А варто – бо ж брехня й наклепи мають властивiсть повертатися бумерангом проти власних творцiв.

       Проте не здивуюся, коли завтра менi покажуть ще кiно вiд «Порохно-продакшн». Такого, скажiмо, змiсту: Зеленський – позашлюбний син Бiн Ладена. Далi – дуже «документальнi» зйомки, на яких наш новий виходить з дверей Свiтового Торгiвельного центру за якусь годину до теракту 9 вересня 2001-го року. Вираз обличчя в нього при цьому – пiдступний i хижий, як в якогось кривавого москаля. Потiм – бум! – i голос за кадром «Ти ТАКОГО хочеш для України?!» А те, що виходив не з дверей котроїсь з веж-близнючок, а з ресторану, скажiмо, i не в Нью-Йорку, а в Жмеринцi, i не 9-го вересня, а 30 березня та ще й 2003-го – не має значення. Пiпл все одно схаває.

      Або ж iнший ролик, такий же «правдивий», з якого стає вiдомо, що Зеленський ще в допубертатному вiцi згвалтував свою вчительку - української, звичайно, мови. Вона до того була невинною дiвчиною 46-ти рокiв... З того розпачу – нi, не наклала на себе руки, гiрше! – стала викладати росiйську.

      Також можна вигадати, як Зеленського колись вiдмазали за хабар вiд тюрми – за те, що спалив дощенту фабрику «Рошен» в Кривому Розi. Або зi свiжого – що шашлики, якi Вова недавно смажив на вiдпочинку в Туреччинi, насправдi були наколотi, i їх пiдвезли просто з росiйського посольства.

     Головне – не соромитися i вигадувати найфантистичнiшi брехнi. А порохоботи соромитися не будуть – хтось ще в цьому сумнiвається, коли парламентськi вибори - не за горами?  

                                  

    Те, що «основоположник» жанру Гебельс закiнчив дуже погано, порохо-пропагандерам, гадаю, вiдомо. Але це, на жаль, не зупиняє. 

      Тим часом з iсторiї знаємо: на тому мiсцi, де знайшли тлiннi Йозефовi рештки – пiсля його самогубства й спалення тiла головного iдеолога фашистiв – вiдтак збудували дитячий майданчик. Ось де креатив – на руїнах пропаганди!

  P.S. ДО УВАГИ ЧИТАЧIВ БЛОГУ ANGRY BIRD! Цей пост – один з останнiх, незабаром блог переїде на нову адресу: https://globlvillage.com/ Зустрiнемось у «свiтовому селi»!