Oда бидлу

Цього року – достеменно не знаю, коли саме – виповнюється 20 рокiв нiби й непомiтної подiї. Як на мене – цiлком знакової, аж до своєрiдного цивiлiзацiйного маркера в новiтнiй iсторiї. В 1999-му лiдер легендарного гурту «Брати Гадюкiни» Сергiй Кузьмiнський написав свiй хiт «Бидло», що увiйшов до альбому «Щасливої дороги!». Весь цей час (i ранiше) «лiричний» «герой» пiснi був поруч з нами, надто близько. Щасливою дорога не стала, бо її мостило бидло – нашою ж до нього поблажливiстю.

Кузя, як називали фанати Кузьмiнського, озвучив характеристику культурного  - чи то пак, безкультурного - явища останнiх десятирiч. Чи усвiдомлював тодi, що написав щось схоже на пророцтво? (Послухати можна тут https://www.youtube.com/watch?v=YNaj-st1dNo). А бидло вiдтодi розквiтло й розмножилося.

За що люблю класичне, pecoris vulgaris родом з 90-х - його помiтно здаля. Тому можна обминути. Спортивнi штани, «пiвасiк», невизначений артикль «*ля» як обов’язковий атрибут звукоряду... Цi особини зберегли чистоту виду на теренах структури, що називає себе ДНР. В бiльшiй Українi теж зустрiчаються, у виглядi «тiтушок».

Але насправдi популяцiя pecoris vulgaris набагато чисельнiша. Бо як жодний iнший органiзм, бидло схильне до мутацiй та мiмiкрiї. Крiм того, за 20 рокiв навчилося: перелiзти з «трєнiкiв» у щось пристойнiше «брендовоє, кароче», пiсяти не лише в пiдворiтнi, але й вбиральнi Верховноi Ради, користуватися столовим ножем, кредиткою i всiма нами.

При владi бидло всiм набридло, в т.ч. i самому бидлу. Але «шоб удобно» - їхня найвища цiннiсть, влада – така ж священна зона комфорту, як спортивнi штани. Їх можна oдягти навиворiт, задом наперед, залитими «пiвасiком», але вiдмовитися вiд них – нiколи. Тож українськi вибори – це чергова ротацiя бидла, змiна навiть не штанiв, а всього лише шкарпеток пiд ними.

Через те не треба думати, що бидло тупе. Нi, воно хитре! Iнакше не змогло б тримати за худобу 45-мiльйонний народ в центрi Європи. Спосiб? Звести все до одного жорстоко банального знаменника. Узагальнити, «шоб по-простому», аж до примiтиву: «Хто не любить чинного гаранта, той за Путлера i проти Неньки», не iнакше! «Кому Зе – «фе!», той за старперiв в полiтицi i не хоче змiн». «Хто нам не брат – той Юлi сестра» - i так далi. Бидло любить крайнощi, живе ними i ними ж манiпулює, не визнаючи золотої середини. Остання завжди складнiша, адже бере до уваги бiльше, нiж одну сторону.

Не вчи мене любити щось чи когось, бидло.

Aле бидлуватiсть заразлива! I узагальнення – це гiрше вiд грипу, бо той лiкується, а стадний iнстинкт – навряд. Останнiй спонукає нiби й виховану публiку «патрiотично» гарикнути на опонента в соцмережах «Не говори мовою окупанта!» При цьому не переймаючись, що багатьом з тих, хто власне стримують окупанта на передовiй, росiйська – рiдна. Як «патрiотам» - українська.

Та сама бидлуватiсть змушує узагальнити всiх євреїв ворогами державностi. На грунтi, що нащадки родин Капiтельманiв i Вальцманiв добряче попаслися за рахунок спiвгромадян, а єврей Зеленський «прославився» бидлячими жартами про Україну. «Узагальнювачам», ревнителям чистоти кровi, до лампади, що Мойсей Фiшбейн, видатний український поет i перекладач єврейcького походження, для держави зробив бiльше, анiж усi вони разом.

Але ж це тупо зручно – не чути й не бачити ще когось, крiм себе! I не думати про незручнi iстини. Бути, як всi, говорити, як всi, а хто не «всi» - той сам винен.

Пам’ятате напис червоними жирними лiтерами на вiкнах радянських потягiв – «Не высовываться!»? Його точно вигадало бидло.

I - будете смiятися, але навiть дивлячись у дзеркало, бидло не бачить там бидла! З тiєї простої причини, що воно бачить таким нас.

Я не знаю, як повернути бидлу його законнi мiсце i права. Але дуже сподiваюся: шанс прокинутися одного дня не в суцiльному Бидлостанi ще є. Просто варто ввiмкнути мiзки – обов’язково власнi, не чужi! - i вимкнути бидло. В зомбо-ящику, мережi, всюди. Це реально.

...«Кеша, шмiру давай!» А це вже класика, пiсня «Братiв Гадюкiних» -«Бидло».

Карикатура з сайту https://www.liveinternet.ru/users/1166299/post76276406/