НЕ ЯК «ТРИ МУШКЕТЕРИ»

Кiлька iсторiй на тему вiчних цiнностей. Як-от дружба i родиннi стосунки – що не повиннi минати разом з виборами.

           У кого улюбленi герої – три мушкетери, той напевне пам’ятає, як в «Двадцять рокiв згодом» четверо опинилися по рiзнi сторони барикад. Випадково трохи не перестрiляли одне одного, шокованi, а потiм – така, приблизно, розмова: «Падку небесний! Ну, ти, Атосе й даєш – тепер на цього типа працюєш? Не чекав, старий, вiд тебе!». – «Смiялося трясця з болота, Д’Артаньяне! Поки ми з Портосом за неньку-Францiю пiд кулi груди пiдставляємо, ти злигався з агентами Кремл...»

         Стоп, Кремля там не було, натомiсть – iнше зло, яке саме – не принципово. Важливо iнше: старi друзi, спершу пожурившись трохи, таки згадали, що один – за всiх, а всi – за одного. Тому – до дупи полiтикiв, яким наразi служимо, наша дружба – понад усе! I жодного моралiзаторства на теми «зради» чи «справжнього патрiотизму», бо старий друг – краще вiд двох нових кардиналiв чи короля з його свинарчуками.

        Чому мушкетери так легко помирилися? Без дуелей i дуль у кишенях? Справа не лише в тому, що А.Дюма, їхнiй «тато» – неабиякий фантазер. Просто хлопцi, на своє щастя, не мали телебачення й Iнтернету. Де замiсть мови – лайка, повна в усьому й усiх зневiра й армiя гоблiнiв з соцмереж. Покрутилися б вони на наших виборах – щелепу даю, не те, що зуб! -  чубилися б до скону, до згину. Або ж повної й остаточної перемоги свого кандидата. Далi – хоч трава не рости.  

         Та поки-що – iсторiя друга, родинна. Телефоную днями по Скайпу двоюрiднiй сестрi. Те-се, ага, всi здоровi, слухай – а наш малий, твiй небiж, шкiльну олiмпiаду з математики виграв! «Класно!» – кажу – «Давай, клич сюди, привiтаю». I тут, як у кепськiй виставi, западає незручна пауза. Небожа довго нема, нарештi, приходить, чомусь ховає очi. Зазвичай балакучий, поспiшає вiдбутися кiлькома фразами i йде геть.

        Що таке? Чому на мене надувся? Кузина мнеться, мов стара газета: «Е-е, ну, вiн...Читав твою Фейсбук-сторiнку, а ти там забагато пащекувала проти кандидата Iкс. А наш хлопець, хоч сам – ще не виборець, але Iкса собi вподобав. Ну, не ображайся, це в нього – юнацький максималiзм. Мале-дурне...»   

    

        Нiчого собi – «мале»! 17 рочкiв, пiд два метри зросту. Чомусь тобi, голубе, моя сторiнка очей не муляла, коли за тебе треба було твiр з лiтератури написати. I ти, кузинко, чому дитинi не розтлумачиш, що президентська кампанiя колись обовязково закiнчиться, а родина – залишиться?! Риторичне запитання в українських умовах.

         Ок, iсторiя третя. Одна моя подруга – давня, краща... Була? Все ще є? Та нi, в неї все ок, а мiж нами – нi. Вiдколи кампанiя почалася. Не пише, телефонної слухавки не бере, а як мене на ФБ побачить – на протилежний бiк вулицi переходить. Щирий, показовий iгнор. Пiдозрюю, через те, що в неї аватарка – з символiкою кандидата Iгрекa, а я проти нього теж «пащекувала», не раз. Ну, i що, сестро – все?  Рокiв 20 дружби, черезбагатощоразом – нiби, як в Скабєєву злити? Малося на увазi «каналiзацiю». Гадаєш, що «iкси» чи «iгреки» того вартi – забити на майже чверть вiку «одна одну знаємо?»

        Клятi вибори, що ж ви з людьми робите?! У всiх, як у мого небожа – «юнацький максималiзм»?

          Бiда, та й годi – ще нiколи, навiть у часи двох революцiй, не було вiдчуття ТАКОГО подiлу на «свiй-чужий». Коли котрийсь «свiй» раптом може виявитися «своїшим», а для iншого вже я сама – «чужiша», адже не за того була проти. Коли, зустрiчаючись з добрими знайомими, ловиш себе на думцi: «Вiн чи вона – з ким? Чи не почнемо зараз собачитися, коли скажу, що не люблю кандидата N?» I виявиться, як у пiснi Iрини Бiлик: «Що з нами стало? Що з нами стало? Наше кохання, як листя зiв’яло».

        Нi, козли ви набридлi, «iкси» з «iгреками»! Разом з бандами ваших полiт-технологiв. Хоч би як зi шкур лiзли, аби остаточно розсварити ваших виборцiв, для мене все одно – на першому мiсцi будуть близькi менi люди. A не вашi бiг-морди на кожному кроцi, «звернення до нацiї» та iнша словоблудна риторика.

          Тому, коли небожевi знову треба буде «допомогти» з твором, не вiдвернуся i не нагадаю, як йому моя ФБ-сторiнка не сподобалася. Щоправда, писати за нього «вiд i до», як ранiше бувало, теж не стану. Замiсть того сядемо вдвох за Скайпом, i буду вчити, як оформити свої думки в речення. Взагалi, як це корисно – мати свої власнi думки, cтосовно полiтики – також, i не вестися на чужi. Ще пiдкажу, що родина – це насамперед, а вже потiм – розмови про «державнiсть», «цивiлiзацiйний вибiр» тощо. I якщо це зрозумiє не тiльки вiн, не лише його поколiння, то вже наступних президентських виборiв «Iкс», «Iгрек» чи iнший матимуть значно менше шансiв, щоб усiх нас пересварити. Бо любов до Батькiвщини починається з тiєї, що до ближнього, якось так.

        А ось з подругою – не впевнена, як воно буде. Вiрнiше, не знаю, як би до неї достукатися: що це ми – Д’Артаньяни, а вони, надто твiй Iгрек – сама знаєш, хто. 

       Сумно, сестро.